Що замість сурм і барабанів?

Михайло ЗУБАР, «День»

Мало хто пам'ятає, що ще років 15 тому цього дня всі вулиці міст і сіл ясніли білими сорочками, червоними галстуками, барабанами і сурмами піонерських колон, що йшли до пам'ятників вождеві. Наприклад, бліц-опитування журналістів «Дня» на тему:
«Як ви відзначали в дитинстві свято 19 травня?» показав, що про піонерську юність з ностальгією ми починаємо згадувати лише порившись у більш легковажних «зарубках пам'яті»: шкільні романи в наметах «Зірниці», перші спортивні успіхи в піонерських таборах і т. ін. «Ідеологія» ж зовсiм вивітрилася з наших голів без жодного жалю. Мiж тим день 19 травня в СРСР святкували як «професійне» свято піонерії.
Саме в цей день 1922 року була офіційно заснована Піонерська організація. Основними завданнями піонерії були виховання молоді в дусі вірності партії, курс на самоудосконалення і набуття знань. Крім того, піонерська організація концентрувала величезну увагу на організації вільного часу молоді, в основному дітей 10—15 років. Походи, «Зірниці», змагання і постійний контроль практично над усім — навчанням, поведінкою, особистим життям — добре це чи погано, міркувати важко. З одного боку, діти менше блукали по вулицях і постійно були чимось зайняті, але був і зворотний бік медалі — будь-яке вільнодумство або відхилення від встановлених стандартів жорстоко нищили. Піонерія була єдиною і безальтернативною молодіжною організацією, породженням системи, невід'ємною її частиною і виховувала потрібних системі громадян. Проте завдяки контролю над успішністю і своєрідному стимулюванню, у молодих людей була якась перспектива росту, нехай у межах піонерської організації. Тобто, по суті, робити кар'єру в радянські часи «просунені» хлоп'ята починали ще в піонерії.

З розвалом Радянського Союзу й отриманням Україною незалежності піонерія втратила авторитет. У сфері діяльності неполітичних молодіжних організацій утворився вакуум, який, після деякого часу, спробували заповнити організації «західного» типу — скаути, Пласт, організації при соціальних службах для молоді і різні клуби «за інтересами». Однак жодна із згаданих організацій не змогла стати масовою і популярною серед молоді. Чому?

Наприклад, скаутинг і пластунство дуже популярні на Заході. Могли б вони стати більш популярними в Україні? Ці організації основними постулатами своєї діяльності ставлять віру в Бога і патріотичне виховання. На думку багатьох опитаних автором цього матеріалу молодих осіб, сучасна молодь в Україні просто не готова брати участь у такого роду організаціях. Адже внаслідок певних історичних традицій в молоді не виховувалися такі якості, як патріотизм і віра в Бога, які, крім походів, різної туристичної гри, навчання виживання в лісі (що, безумовно, дуже цікаво для молоді), обов'язкові для учасників руху скаутiв. Можливо, сучасну прагматичну молодь не влаштовує і просто самовдосконалення і спілкування. Їй треба щось більше і реальне — кар'єрне зростання і можливості просування по службі.
Напевно, цим і можна пояснити той факт, що досить популярними стали молодіжні організації при соціальних службах для молоді. Як зазначила «Дню» майстер організації «Відрада» Ярослава Колобова , «більшість молодих людей приходить у молодіжний рух для того, щоб самореалізуватися і втілити якісь свої мрії».

Структура організацій при соціальних службах дуже схожа з організацією скаутів, але тут відсутній чіткий світогляд. Молодь зустрічається, їздить на ігри, в походи, живе в наметах, але особливо не утрудняє себе роздумами, навіщо вона це робить. До того ж проведення часу в наметових таборах часто мало чим відрізняється від звичайних студентських загулів, якщо не враховувати, що все це відбувається під лозунгом «Молодь за здоровий спосіб життя». І якщо в скаутських організаціях, завдяки ідейності, є певний постійний контингент, який займається поступовим самоудосконаленням, то в організаціях при соціальних службах молодь, у більшості своїй, особливо не затримується. Однак, як додала Ярослава Колобова , «якась кількість молоді після практики в соціальних службах залишається там надовго. Трапляється це через те, що тут можуть забезпечити їм професійне зростання працівників соціальної сфери і перспективу просування по службовим сходам. До того ж є можливість хоч щось запрацювати».
Швидше усього, цим і можна пояснити порівняльну нечисленність організацій скаутiв і «клубів за інтересами» — вони не дають можливостей кар'єрного зростання і яких-небудь можливостей влаштуватися на роботу. У різних клубах кількість членів коливається між 50—100 чол. У той же час тільки в Києві, за даними міського Центру соціальних служб для молоді, кількість молоді, зайнятої в соціальній роботі, досягає 3—4 тисяч, які займаються різною соціальною допомогою дітям-інвалідам, безпритульним, наркоманам тощо.

От вам і феномен посттоталітарного суспільства. У ньому погано «приживаються» молодіжні об'єднання західного типу — де на перший план виходять саморозвиток і духовні цінності, де втілюється в життя один з найважливіших принципів ринкової демократії: кожен сам за себе, і кожен сам вибирає собі дорогу в майбутнє. Зате набагато популярніші організації, які слідом за піонерією дають молоді базу соціальної адаптації до реалій «системи»: тоді це була система тоталітаризму, тепер —надзвичайно жорстокої економічної і духовної кризи суспільства. І навряд чи тут можна говорити про інфантильнiсть молодих. Швидше, знову перемагають прагматики. Інша річ, що, напевно, пошук себе в соціальній сфері набагато вигідніший суспільству, ніж реалізація в ролі партійних функціонерів. А до масової популярності «клубів за інтересами» ми ще, напевно, прийдемо. Якщо станемо трохи багатшими і стабільнішими.

Для того щоб з'ясувати, що важливіше для дітей, ми звернулися до них самих із запитанням:
Чого б ви хотіли від своєї участі в молодіжних організаціях —можливостей професійного зростання чи просто спілкування, взаєморозуміння і саморозвитку?

ВИШНЕВСЬКА Леся, учениця 9-го класу, Київ:
Я знаю, зараз існує багато організацій: скаути, Пласт. Поки що я ще не визначилася, чим займатимуся в житті. Мені, певна річ, хотілося б знайти собі таку організацію, яка б допомагала і розвивала мене в житті, саме в плані саморозвитку і духовного самовдосконалення. Щоб там було людське спілкування і взаєморозуміння. А пізніше непогано було б подумати і про кар'єру.

ІВАНКО Надя, учениця 8-го класу:
Мені здається, що потрібні такі організації, які б допомагали молоді вибрати роботу, визначитися в житті і вдосконалитися саме в бік зростання якихось професійних навичок. Для мене важливіший саме цей чинник, бо я вважаю, що можна «знайти себе» саме в роботі.

МОЛОДЦОВА Вероніка, учениця 10-го класу:
Я вважаю, що обидва цi чинники дуже важливі. На мій погляд, якщо людина не розвинута духовно, то їй буде дуже складно влаштуватися в житті і реалізувати себе. Тобто саморозвиток допоможе потім якось «знайти себе» і реалізувати свій потенціал у житті. До того ж я думаю, щоб стати особистістю, не обов'язково перебувати в якійсь організації. Для мене саморозвиток і вдосконалення якихось професійних навичок —рівнозначні величини.

ОЗЕРОВ В'ячеслав, учень 9 класу:
Неправильно ставити перед молоддю такий вибір — або професійний ріст, або саморозвиток. Я вважаю, що в молодіжних організаціях повинні бути обидва ці чинники. Хоча на сьогоднішний момент для себе я б вибрав кар'єрне зростання, але не забував би й про вдосконалення себе як особистості.

КОМЕНТАРІ

Сергій МАКЕЄВ, доктор соціологічних наук, Інститут соціології НАН України:
Судячи за тими даними, які ми регулярно отримуємо в результаті наших моніторингів, я не бачу, щоб наші молоді люди мали особливу потребу в якомусь об'єднанні, яке б їх організовувало, дисциплінувало і вело життям.

Належність до організацій — піонерської, комсомольської, партійної це прожитий і пережитий період нашої історії. Я особисто пройшов усі організації, які були в Радянському Союзі. І пам'ятаю своє відчуття, яке, щоправда, досить пізно сформувалося, що кожна з цих організацій має сенс лише в тому випадку, якщо є всі інші. Адже та ж піонерська не сама для себе існувала — вона була сходинкою для підготовки у більш довершену, більш значущу організацію. І цей її несамодостатній статус — мабуть, найбільш непривабливе, що було в ній.

А як соціолог, я добре розумію, що будь-які організації — це значною мірою відмова від себе, це підкорення, лояльність, перевага колективного над індивідуальним. Хтось із соціологів говорив, що коли молодій підростаючій людині пред'являють різні заборони й обмеження, — це тінь в'язниці, яка падає на цю підростаючу особистість. І система організацій —це подорож суспільними сегментами, в яких ця пітьма з кожною новою сходинкою густішає. У цьому сенсі організація на кшталт піонерської в тому вигляді, в якому вона була, зараз неможлива. Тому що тоді треба реконструювати всі вищезазначені етапи соціалізації особистості.
Або (і я думаю, що це набагато доцільніше), враховуючи те, що люди істоти суспільні і неодмінно об'єднуються, нам потрібні не організації, а всілякі клуби за інтересами. Раніше вони мали тільки організаційний дах (у Будинках піонерів), але виконували набагато правильнішу з погляду інтересів окремої людини функцію. Адже піонерська організація в колишньому сенсі — це не вираження потреби мого інтересу, це чийсь інший інтерес. У цьому була найбільша соціальна фальш. А ось клуб за інтересами — це мій інтерес, це більш правильна позиція щодо забезпечення умов, які допоможуть людині розвиватися.

І в цьому сенсі про жодну ідеологію говорити не доводиться, тому що вона також має значення, тільки якщо відтворюється вся структура соціалізації особистості, яку ми мали раніше.

Валерій ХМЕЛЬКО, доктор філософських наук, завідуючий кафедрою соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
У західних країнах існують скаутські організації, які досить поширені. Вони, звичайно, не настільки централізовані, як була піонерська організація. Адже все залежить від того, що вкладати в слово «масові». Якщо йдеться про те, що переважна більшість молоді залучена в ці організації, то, звичайно ж, такого роду організація потрібна і в Україні. І при цьому не обов'язково, щоб вона мала одну ідеологію. Адже ці організації можуть відображати і неоднорідність ідеології. У Західній Європі ми бачимо організації різних напрямків: релігійні, комуністичні, скаутські... Я думаю, що те ж саме матимемо й ми, якщо будемо розвиватись нормально, у європейському напрямі. У такому випадку різноманітність організацій відображатиме різноманітність поглядів на світ.

Наталя ТРОФІМОВА, «День»